В мене не було сумніву, що після роботу в одному з найбільш безглуздих і відверто злочинних та русотяпських медіа проектів "Дом" у Олексія Мацуки буде велике майбутнє.
Що на грудях героя буде висіти орден "За заслуги ІІІ ступеню", а інформаційна агенція заснована ще за часів Української Держави (гетьмана Скоропадського) потрапить в руки людини, чиїм відвертим кредо було "журналістика - це не про патріотизм".
Авжеж, журналістика в виконанні Олексія Мацуки є пошук конʼюнктури, драглисте тремтіння поміж крапельками. Коли я побачив його прізвище в збірнику "Моя війна", де його матеріал стояв поруч з матеріалами, наприклад, Олександра Бондаренка, добровольця, воїна ЗСУ, журналіста який загинув під Кремінною в минулому році, то не повірив власним очам.
Ані читацька, ані журналістська спільнота не відреагувала на це жодним чином, хоча ми знаємо кульбіти Олексія.
Почнемо спочатку. Олексій Мацука був редактором новинного порталу Новості.дн.юа, який працював у Донецьку. В певний час роботи порталу, він був достатньо демократичний, хоча не перебирав інколи й відвертою джинсою.
Приїхавши до Києва, Олексій Мацука став одним з промоутерів замирення, читай внесення дезінформаційних меседжів та неадекватної риторики. Так, завдяки йому ми дізналися, що в Донецьку не окупаційна адміністрація, а виявляється "голови адміністрації районів", не російські колаборанти, а ополченці, словом активно впроваджував відверто ворожі наративи.
Журналистская работа – это не патриотизм. Если вы хотите быть патриотом, значит, не стоит работать журналистом - це життєве кредо Олексія Мацуки.
Чого варта була публікація інтервʼю Миколи Левченка Олексієм Мацукою? Що це, як не бажання побачити в зраднику України інформаційне джерело, а не рупор російської пропаганди?
Я чудово памʼятаю, як Олексій Мацука разом з частиною своєї редакції виступив одним з активних критиків законодавчих змін по боротьбі з колабораціонізмом, які ми пропонували ще в 2017 році. Напевно тому, що відчував більше емпатії до зрадників України, ніж тих, хто став жертвою російських окупантів та їхніх посібників.
Олексій не просто системно працював над ізоляцією позиції активістів з української Донеччини, а робив буквально все аби виключити їхню позицію з обговорення.
Олексій Мацука ніколи не приховував свого вкрай ніжного ставлення до Ріната Ахметова, аж так, що редакція примудрилася не тільки добре представляти позицію саме цього олігарха, а й усіляко підкреслювала свою лояльність. Іноді в анекдотичний спосіб.
Олексій Мацука ніколи не приховував свого ставлення до активістів, які боролися за впровадження української мови до сфери обслуговування, публічно засуджуючи активістів, які вимагали адекватного функціонування державної мови в публічній сфері.
Саме тому, Олексій Мацука став одним з керівників сумнозвісного телеканалу "Дом", який не тільки поховав іноземне мовлення з України напередодні масштабного вторгнення, а став загальнонаціональним державним телеканалом з російською мовою мовлення.
Прикриваючись облудно переміщеними особами та їхніми правами, Олексій Мацука робив вигляд, що українці вигнані з Криму, Донеччини та Луганщини є маргінальною групою, яка потребує російського мовлення, а також споживання низькоякісного медійного продукту, який створюється колишніми колаборантами та відвертими українофобами.
В редакції працювали навіть особи, які присягали на вірність окупаційній владі, але Олексію Мацукє було геть все одно. Це ж не патріоти України, нормально.
Особливо "люблю" той момент, коли Олексій Мацука всерйоз говорив, що нібито Україна обстрілює фільтрувальну станцію Донецька, що було абсолютною неправдою та поширенням російської пропаганди в 2016 році.
Також, пригадую, як телеканал "Дом" лякав своїх нечисленних глядачів сюжетами про "радикалів", що протестують проти увʼязнення ветеранів та активістів, а також переслідування Сергія Стерненка, що чітко показало, наскільки ручним може бути державний телеканал в руках флюгерів від журналістики. Альтернативна думка не була представлена в матеріалі, бо навіщо така розкіш.
Я не знаю, як буду переоповідати цю історію побратимам. Особливо тим, хто протягом багатьох років боронить Україну від російських окупантів і часто не має навіть паперової грамоти. Але приклад карʼєрного росту Олексія Мацуки, відвертого українофоба та лідера "миротворчості" мені говорить лише про одне.
Інститут репутації нікого сильно не обходить. Можна бути абсолютним флюгером та видавати на гора скільки завгодно дурисвітства та відверто ворожої для суспільства інформації під виглядом журналістики, можна витрачати бездумно кошти на мовлення російською, яке не потрібно ані окупованим територіям, ані переміщеним особам. Якщо ти корисний непатріотичний журналіст.
Що далі? Нагородження Шарія та запрошення на директора телеканалу "Дом"?
P.S. „орден «За заслуги» III ступеня (6 червня 2022) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики та інформаційної сфери, мужність і самовідданість, виявлені під час висвітлення подій повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, багаторічну сумлінну працю та високу професійну майстерність“
Немає коментарів:
Дописати коментар