І, як водиться в таких випадках, зателефонував милий хлопчинка з компанії і прекрасним баритоном, з придихом запитав "а шо случілось? всьо ж так було прекрасно всі 20 років нашого прекрасного спільного буття?"
Уявляєте, вперше, саменькі, за всі ці 20 моїх років висіння на коротних номерах, де металічні бездушні цьоці металевим голосом казали "якщо жоден з варіантів не підходить, то послухайте нашу композіцію ісчо раз", писання в соцмережах, тегання, відписок на кшталт "ми дбаємо про вас" і т.п......
ЗАТЕЛЕФОНУВАВ справжнісінький живий хлопчик і живим голосом запитався.
Але, ..... воно так буває - дуже невчасно.
Бо на голові стояло 3 коробки, під ногами було ше їх стопіїсятвісім, в телефоні висіли лікарі, вояки, любі друзі волонтери, меседжери диктували куди, скільки і що відправити.....
і тут, - "все ж було так прекрасно ці 20 років".
Я поводилась з хлопчиком недобре - і дуже про те жалкую. Вибач, дитинко, - нєрви ні к чорту.
Немає коментарів:
Дописати коментар