Напишу про три гріхи української людини, за які, на думку Шевченка, не пускають до Раю. А ви вже самі думайте, наскільки грішні...
Одразу і коротко для невігласів: "затяті й вперті", " губами плям", "бідняк плаче" та інші "шедеври" Шевченко не писав і ви даремно їх поширюєте з припискою "пророк, він передбачив".
Шевченка люблять називати пророком. Я теж вважаю його пророком, але не тому, що він передбачив нинішню війну, а тому, що він описав поведінку української людності, яка неминуче призведе до війни. "Як будете так поводитись, то отримаєте ось такий результат" - це для мене найголовніше повідомлення з Шевченкових творів. "Поводитись" - не заклик до чорнобривих, а дещо інше, описане в поемі-містерії "Великий льох", яку не часто згадують в офіційних вшануваннях.
А я цю поему вже й читати боюсь, бо лишень почну - там все про нас. Хто не читав - переповідаю. Написана вона в 1845 році. Дія відбувається в селі Суботові, резиденції гетьмана Богдана Хмельницького. "Там, де він молився, щоб м...ль добром і лихом з козаком ділився".
Починається поема з того, що вночі у Суботів прилітають три душі, і розповідають про свої страждання. Їх не пускають до Раю, а вони не можуть втямити за що.
За гріхи.
Що ж вони таке зробили, що їх не пускають до Раю?
Тут мені нагадають про "рабів" і "чорнобрових". Та ні, хоч три душі були жінками, жодна з них не пішла добровільно кохатись з ворогом. Три їхні історії - це історії українських людей, які ніби і не хотіли нічого поганого, "не знали", "не розуміли", але своїми діями призвели Україну до рабства.
Отже, перша душа була молодою дівчиною і виросла в садибі Богдана Хмельницького. Вона гралась з його дітьми, смакувала ласощі, якими пригощала гетьманша. І одного дня - пішла по воду і перейшла дорогу гетьману Богдану Хмельницькому з повним відром. Гадаю, мої читачі знають, що повне відро - це на удачу.
Дівчина не знала, що гетьман зі старшиною їхав "москві присягати", але мимохіть посприяла угоді, наслідки якої і досі знищують Україну. Вода у відрі стала отруйною, і вся її родина загинула. А її душа не може потрапити до Раю.
Друга душа - теж молода дівчина. Російські військові знайшли її в Мазепиних палатах, між тілами матері й сестер. Вона просила, щоб її вбили, але "пустили на грище". Дівчина вижила і залишилась одна в хаті в Батурині. І теж пішла по воду. А тут їде цар московський з-під Полтави, і наказує їй напоїти свого коня. Вона й напоїла. За те "над степами козацькими і досі літає", бо "всякому служила годила, цареві московському коня напоїла." І до Раю її не пускають.
Третя душа - немовля. Сиділа на руках у матері і усміхнулась цариці Катерині, яка саме їхала "по Дніпрові". Після тієї усмішки вмерла і дитина, і мати. Душа прилетіла в Суботів і питає: "чи я знала, ще сповита, що тая цариця - лютий ворог України, голодна вовчиця."
Ось так Шевченко алегорично показує три найважчі гріхи української душі:
1. Підтримка дії української влади, які шкодять Україні. Петиції, заклики, голосування, перепости в соціальних мережах - думайте, до чого ви спонукаєте владу, кого обираєте і які дії підтримуєте.
2. Підтримка російської армії ресурсами. Кожне відео, яке дивляться російською мовою, кожен платний і безплатний курс російських блогерів, кожен рецепт "вкусно и недорого" з російської групи -- врешті монетизується, тобто переходить у податки, які фінансують російську армію. Шлях цей довгий і не завжди зрозумілий, але дівчина, яка поїла коня цареві - теж не знала, хто вершник і не змогла відмовитись.
3. Емоційна підтримка дій російської влади. Усмішка немовляти. Перекладені українською мовою з російської шкільні пісеньки, ностальгійні спогади про вкусне марожноє і обговорення "слезам не веріт с легким паром", це речі, які люди роблять не замислюючись, бо емоція - спонтанна і мало керована реакція. Для душі у "Великому льоху" усмішка закінчилась смертю, для сучасних українців - це означає ймовірність знову і знову потрапити в рабство на сотні років. Пишу про сотні років, бо йдеться не лише про наше фізичне життя і смерть, а про долі наших нащадків.
І, врешті, "Великий льох" закінчується віршем-епілогом "Стоїть в селі Суботові". Цей вірш часто згадували, коли українська церква отримала Томос. Я сприймаю цей вірш більше в світському тлумаченні, не релігійному. Шевченко передбачає, що Україна встане, коли "впаде церква-домовина". І якщо уважно прочитати, то мова йде не стільки про церкву, як інституцію, а більше про систему, яку ніби хотів започаткувати Богдан Хмельницький, ідеальне суспільство, в якому українці і росіяни "добром і лихом діляться". Незалежно від бажань Хмельницького, його тимчасова угода перетворила українців на рабів, і рабство й занепад зміцнювались протягом століть. З падінням цієї системи Шевченко пророкує процвітання Україні. " І розвіє тьму неволі, світ правди засвітить, і помоляться на волі невольничі діти."
Але, пам'ятаймо, що дії кожної людини в Україні зараз мають значення. Пам'ятаймо про три найважчі гріхи і будьмо обачні в тому, що підтримуємо, до чого спонукаємо українську владу, що поширюєм і що обговорюєм. Зараз такий момент, коли кожна дія може додати дрібку, яка переважить на нашу сторону, тому будьмо уважні, щоб не підтримати ворога, бо терези працюють в обидва боки.
Немає коментарів:
Дописати коментар