Я часто чую закид, навіщо витрачати ресурс та час на те, щоб особисто привезти кіно до невеликої громади та зібрати кілька десятків глядачів у неспеціалізованому приміщенні. Негламурно, важко фізично, непрестижно і жодного фінансового результату.
Саме тому це і потрібно робити. Бо у всі місця, куди не досягає український культурний продукт, приходить культурний продукт ворожий.
На всю Тернопільську область є два кіноекрани, обидва в Тернополі. Риторичне питання, скільки для сім’ї з 3 осіб коштуватиме дорога та вхідні квитки до кінотеатру і чи витрачатиме вона на це свій вихідний.
Друге риторичне питання, чи буде гуглити в інтернеті фільм про Кирила Осьмака (чи іншу історичну персоналію) глядач, якому невідомі їх імена?
Очевидно, що ні. Глядач за сформованою алгоритмами звичкою споживатиме те, що легше, доступніше і добре співвідноситься із вечірнім попкорном. І це при тому, що запит на українську історію колосальний, просто до історії ще треба вміти підступитися.
Тому я радію глядачам у бібліотеці у Великих Бірках не менше, а подекуди і більше, ніж у великих містах на гарних локаціях.
А принагідно запрошую 9 травня на показ нашого фільму у Києві. 14 година. Будинок кіно.
Немає коментарів:
Дописати коментар