Про приміщення мистецького коледжу

 

Ситуація з приміщенням Тернопільського мистецького фахового коледжу ім. Соломії Крушельницької виникла через необхідність облаштування ветеранського простору. У розповсюджених мережею відеороликах стверджується, що будівля активно використовується для навчання, мистецьких заходів, концертів і благодійних акцій, а також має унікальні технічні можливості, необхідні для музичної освіти. Частина приміщень коледжу вже відремонтована, хоча потреба у подальшому ремонті залишається нагальною, оскільки обіцяна допомога від обласної ради ще не надійшла. Лейтмотивом розповсюджених відеороликів є те, що приміщення «відбирають у дітей».
Ми тезово звели основні маніпулятивні твердження.
Втрата навчальних умов. Приміщення відноситься до будівель освіти.
Це відверта маніпуляція. Музичне училище складається з трьох корпусів, а саме: навчальні корпуси за адресами вул. Паращука Михайла, вул. Замкова, вул. Старий Поділ. Загальна площа – 3420,7 кв. м. Ці корпуси, на відміну від приміщення за адресою бульвар Т. Шевченка, 17, мають статус будівель освіти. Зараз у навчальному закладі здобувають освіту 301 студент. Будівля за адресою бульвар Т. Шевченка, 17 загальною площею 4478 кв. м.
Ветеранська спільнота не претендує на репетиційні зали, студії звукозапису, концертний зал. У будівлі – 5 поверхів та велика кількість кабінетів, які не використовуються.
Ми проти обмеження доступу до можливостей для навчання та творчості й неодноразово наголошували на цьому, зокрема і у зверненні до обласної ради.
Фінансовий тягар.
Частина приміщення вже відремонтована коштом закладу, але залишаються численні невідремонтовані аудиторії та комунікації. Училище не має власних надходжень, адже не надає освітніх послуг за кошти фізичних чи юридичних осіб. Ще раз наголошуємо, що ветеранська спільнота не претендує на приміщення, які реально і фактично використовуються коледжем.
Маніпуляції та дезінформація.
Те, що ми зараз бачимо, має вигляд того, що ситуація використовується для звинувачення ветеранів, нібито вони відбирають приміщення у дітей.
Питання, кому потрібно формувати негативний образ ветерана, залишається відкритим.
Адже рішення сесії звучить як «надати дозвіл Тернопільському мистецькому фаховому коледжу ім. Соломії Крушельницької на передачу приміщень в оренду». Кінцевого рішення про передачу в оренду не приймалося і на розгляд сесії не виносилося. Станом на теперішній час питання передано на вивчення та розгляд постійних комісій Тернопільської обласної ради.
Потреба у просторі.
Чи заслужили ветерани мати приміщення для вирішення своїх питань?
Ми вважаємо, що заслужили. Ветерани потребують місця для створення ветеранського дому, де вони зможуть отримувати допомогу в одному місці та об’єднуватися для взаємопідтримки. У приміщенні є ліфти та можливість модифікувати його для осіб з інвалідністю. У будь-якому випадку, на даний момент жодне з приміщень, які перебувають у комунальній власності, не придатне для інклюзивних просторів, оскільки вони будувалися ще до того, як були прийняті відповідні ДБН. А пропонувати ветеранам розміститися в довгобудах без вікон і дверей – це верх неповаги до ветеранської спільноти.
Для студентів бачити ветеранів з інвалідністю буде травматично.
Теза про те, що для студентів музичного коледжу перебування з ветеранами з інвалідністю може бути травматичним, базується на стереотипах та упередженнях. Насправді, взаємодія з ветеранами може стати важливим життєвим досвідом, що розвиває емпатію, соціальну відповідальність і надихає на подолання власних труднощів.
Вважати присутність ветеранів травматичною — це підтримувати стигматизацію людей з інвалідністю. Натомість важливо будувати суспільство, де всі його члени, незалежно від фізичних можливостей, є рівноправними та цінними.
Де гарантії, що цей заклад не розподілять між собою? Уже є досвід не одного РЕБ-центру в Тернополі.
Мова не йде про реабілітаційний центр. Ветеранський дім – це місце, де ветерани зможуть отримати всі види послуг, гарантовані їм державою, зокрема соціальні та юридичні. Також тут планують розмістити громадські організації з числа ветеранських, які вже давно сприяють соціалізації та адаптації ветеранів до цивільного життя.
Перебування у приміщенні буде травматичним через звуки музичних інструментів.
Звісно, чутливість до гучних звуків після контузій — це реальна проблема, але її можна вирішити. Наприклад, за допомогою звукоізоляції чи чітко організованого графіка репетицій.
Це не справжні ветерани. Немає їм віри.
Звинувачення ветеранів у “несправжності” без будь-яких доказів і особистого військового досвіду — це не лише неповага, а й боягузтво. Така риторика особливо лицемірна, коли звучить з-під анонімних акаунтів, адже справжня відвага — це не писати з-за екрану, а мати сміливість сказати це людині в обличчя.
Ті, хто проливали кров за країну, заслуговують на повагу, а не підозри чи ярлики.
Якщо хтось має сумніви, то нехай надає докази, а не поширює плітки, що лише руйнують єдність суспільства.
Люди, які не були на фронті, не можуть зрозуміти ані жахів війни, ані складнощів повернення до мирного життя. Критикувати ветеранів, не маючи навіть базового уявлення про їхній досвід, — це низько і несправедливо.
Якщо ви вважаєте, що хтось “несправжній” ветеран, скажіть це йому в обличчя. Але перед тим згадайте, що ця людина мала сміливість встати на захист країни, поки ви обирали собі новий псевдонім для чергового коментаря. Справжні герої не ховаються за ніками.
На разі ми бачимо відсутність прозорої комунікації між коледжем, ветеранами та владою, що сприяє поширенню дезінформації.
І оскільки ні представники влади, ні представники коледжу не зробили жодного кроку на зустріч один одному, окрім медійних заяв, то ж пропонуємо всім долучитися до спільного заходу, де кожен бажаючий отримає відповіді на свої питання.