Ждуни чи совкодрочери на Мандрівному фестивалі Docudays UA?

Вчора в 14 липня Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. представляв у Тернополі документальний фільм «Де мій бронік?» режисерки Дар’ї Пенькової. За словами авторки, стрічку знято спонтанно, проте вона дуже точно відображає сучасні події та те, як змінюється наше життя. Колись Дар'я знімала фільм про хлопця, який просто катався на BMX, а сьогодні він уже військовий ветеран.

На офіційній сторінці про хід обговорення висловлено дуже дипломатично: "Однак частина глядачів демонструвала вперте нерозуміння сучасних реалій та викликів часу. Деколи модераторам доводилось втихомирювати дискутантів. І шкода, що за шумом не було чути голосів тих глядачів, котрі бачили в кадрах свої історії та історії рідних. "

Важко зрозуміти в чому саме полягали деталі конфлікту під час показів. Але кардинально різні підходи глядачів озвучила в своємо дописі на ФБ модераторка заходу Соня Гунько. Зокрема вона написала:
"Вихід за межі власної інформаційної бульбашки відкриває дивний світ і породжує безліч питань, головне з яких: «Як це можливо?»
Сьогоднішній досвід показав, елементарні поняття, не завжди є такими. Що терміни «200-ті» та «300-ті» — вимагають пояснень. Так само доводиться роз'яснювати, чому документальне кіно не має сценарію.
Найстрашніше, коли люди не чують, фокусуючись лише на негативі. Під час дискусії після показу, на запитання глядачки: «У чому суть фільму?», збоку пролунало: «У матах». А фільм, про який йшла мова, — це «Де мій бронік?»
З усіх представлених стрічок цьогорічного Мандрівного DocuDays UA цей фільм, мабуть, був одним із найзрозуміліших для мене. Це — життя, яке змінилося миттєво. Це момент, коли веселі сюжети перетворилися на відображення військових реалій. Це час, коли ти не можеш повернутися додому через небезпеку.
І ось реальність, де частина суспільства не сприймає цієї глибини, а лише чіпляється за дрібниці, не розуміючи: «Як це так можна загубити свій бронік?». У цей момент ти стоїш і думаєш: «Добре хоч залишився живий».
Сьогоднішній показ був найважчим за більш ніж рік. Але насправді я дуже радію, що можу бути причетною до просвітницької діяльності. Можливо, не з першого разу і не всім ми зможемо донести свою думку. Проте я точно знаю: кожен показ змушує задуматися. І я щиро сподіваюся, що ці зусилля впливають на зміну мислення та сприйняття.

А кого зацікавив фільм, то запрошую вже сьогодні на повторний перегляд стрічки «Де мій бронік?» в РК «Максим», о 17:40 ".

Фотографії з заходу дають підстави думати, що старші правдиві тернопільські галіцуси знову проявляють своє підленьке єство : в неділю зранку до церкви у вишиванці, а по обіді ниття про совєтське минуле і перемивання кісточок сусідам, бо не у вишиванці були в церкві. Ну й голосувати за Надала та Зеленського - свята галіцуська справа.

***

22-й Мандрівний Docudays UA відбувається за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.